Коротко · Світ
Колумністка Spectrum: жінки-пасторки в Адвентистській церкві існують, але їх «забули»
Колонку опублікувало незалежне видання прогресивного крила Spectrum Magazine. Авторка — дослідниця історії жіночого пасторського служіння в Південноамериканському дивізіоніПʼять рівнів — громада, конференція, уніон, дивізіон і Генеральна конференція, — і рішення кожного обовʼязкове лише для нього: тому «церква вирішила» без уточнення рівня нічого не повідомляє.Докладніше → Адвентистської церкви. Її теза: поширене переконання, ніби жінок-пасторок у церкві не існує, — хибне, а причина цього не в Біблії чи культурі, а в тому, що церковні установи десятиліттями тримали протоколи, щорічники й звіти про служіння жінок під замком, і їхню історію свідомо забували або приховували. Авторка наводить конкретні імена: перша офіційно зареєстрована жінка-пастор у регіоні — перуанка Діна Салас, яка з 1977 року служила в окрузі Камана, хрестила десятки людей і пропрацювала в служінні чотири десятиліття до виходу на пенсію у 2017-му, хоча офіційно отримувала лише «місіонерські», а не пасторські документи.
Адвентистські установи довго тримали протоколи засідань, щорічники та звіти про рукоположення жінок засекреченими. Без інтернету доступ до цієї інформації мали лише працівники конференцій, уній чи дивізіонів.
До появи інтернету доступ до архівів церкви про рукоположення жінок мали практично лише працівники конференцій, уній і дивізіонів, і цим, за словами авторки, десятиліттями користувалися керівники, яким було вигідно загасити тему. Онлайн-бази даних почали відкривати цю історію дослідникам, але з 2016 року щорічники церкви перестали публікувати імена чинних служителів, що знову ускладнило підрахунки. За даними, які наводить авторка, у 2026 році в пасторському служінні по всьому світу перебувають 4251 жінка — пасторки, капелани, викладачки релігії та адміністраторки, і три чверті з них служать у Китаї.
На жаль, патріархальна, мізогінна культура наших попередніх лідерів стерла історію наших жінок-піонерок і сучасниць із наших зібрань і книг, або наділила їх роллю «помічниць», завжди на маргінесі, в тіні своїх чоловіків.
Другий матеріал колонки — опитування бразильського видання Zelota, проведене в червні–серпні 2025 року серед 248 респондентів, повʼязаних з церквою. Воно показало розрив між офіційним дискурсом і поглядами мирян: рукоположення жінок і чоловіків пасторами підтримали 85,9 відсотка опитаних, а 70,2 відсотка вважають, що Біблія це підтримує. Водночас понад половина респондентів не знала жодного з шести досліджень про роль жінок, які церква проводила за останні 52 роки, а 53,2 відсотка не знали, що сама Еллен Уайт мала посвідчення рукоположеного служителя.
Для адвентистських громад в Україні ця тема теж не абстрактна: рукоположення жінок обговорюють на рівні світової церкви вже понад пів століття, а конкретне рішення залишається за кожним дивізіоном і конференцією окремо. Історії на зразок Салас чи Терезінья Барбалью, першої бразилійки, рукопокладеної пасторкою у США в 2019 році, показують, що попри відсутність загального дозволу Генеральної конференції, жінки фактично виконували й виконують пасторське служіння в різних регіонах світу.
- Рукоположення жінок-пасторок — одна з найгостріших тем в Адвентистській церкві: Генеральна конференція офіційно не ухвалила рукоположення жінок як пасторів, хоча дозволяє їм служити як ліцензованим або призначеним (commissioned) пасторкам.
- Інша сторона спору наполягає, що пасторське служіння в Письмі повʼязане з чоловічим керівництвом і що рішення про рукоположення має ухвалюватися спільно всією світовою церквою, а не окремими дивізіонами чи конференціями.
- У 2015 році Генеральна конференція на зʼїзді в Сан-Антоніо проголосувала проти надання дивізіонам права самостійно вирішувати питання рукоположення жінок.
Урок тижня: «А тепер послухайте це!»
Резюме підготовлено за допомогою ШІ, перевірено редактором Заперечення джерела
