Помʼянки на 9 і 40 днів: звідки звичай

Девʼятий і сороковий день після смерті — один із найстійкіших звичаїв у наших краях: його тримаються й ті, хто до церкви не ходить. У Біблії цих строків немає, і в цьому немає жодного підступу — просто звичай склався пізніше й з інших причин.

Нижче — звідки він узявся, що про це говорить сам текст і як у ці дні чинять адвентисти. Цитати наводимо за перекладом Івана Огієнка.

Звідки взялися девʼятий і сороковий день

Єдиного пояснення немає, і це важливо сказати одразу: звичай старший за будь-яке з пояснень, які йому дають.

У православній традиції строки повʼязують із посмертним шляхом душі: девʼятий день — із девʼятьма ангельськими чинами, сороковий — із сорока днями від воскресіння Христа до вознесіння. Ці тлумачення зʼявляються в церковній писемності помітно пізніше за сам звичай.

Історики вказують і на давніше: у Стародавньому Римі існувала девʼятиденна жалоба, що завершувалася поминальним обрядом девʼятого дня (novemdiale sacrum), а поминальні трапези на могилах були поширені по всьому Середземноморʼю задовго до християнства. Схожі поминальні дні є і в словʼянській дохристиянській обрядовості.

Тобто перед нами звичай, який християнство застало й із часом осмислило по-своєму, а не установлення з Писання.

Чи є ці строки в Біблії

Строки жалоби в Біблії трапляються — але інші й з іншого приводу.

Йосип оплакував батька сім днів (Буття 50:10). За Аароном і за Мойсеєм народ плакав тридцять днів (Числа 20:29, Повторення Закону 34:8). Це опис того, як було, а не заповідь про те, як треба.

Ні девʼятого, ні сорокового дня як поминальних Писання не знає. Немає в ньому й самої думки, що померлому можна чимось зарадити після смерті: за біблійним описом смертіБіблія описує смерть як сон без свідомості: померлий нічого не знає і не відчуває до воскресіння. Тому адвентисти не вірять у безсмертну душу, яка одразу після смерті йде до раю або пекла.Докладніше → він нічого не знає і чекає воскресіння.

Що роблять адвентисти

Помʼянок у звичному вигляді — з датами, столом і промовами по черзі — у них немає. Є інше.

Прощання в громаді або вдома: читання Писання, слово пастора, спів, молитва. Говорять про людину і про надію на воскресіння, а не про її теперішній стан.

Допомога родині в перші тижні, коли вона потрібніша за все: їжа, документи, діти, поїздки. Це і є та сама форма, яку апостол описує однією фразою — «плачте з тими, хто плаче».

Річниця без обряду: родина збирається, якщо хоче, згадує, читає, молиться. Жодної особливої сили в даті при цьому не припускають.

Чи можна прийти на помʼянки до рідних

Так. Прийти до людей, які горюють, — це не участь у чужому богослужінні, а підтримка. Адвентисти зазвичай приходять, сидять за столом з усіма і не влаштовують із цього суперечки про традиції.

Де проходить межа — кожен вирішує сам, і церква нікого не перевіряє. Зазвичай не беруть участі в тому, що прямо звернене до померлого: не наливають йому чарку, не просять його про допомогу, не лишають їжу на могилі.

Що сказати родині

Менше, ніж здається. «Мені дуже шкода» і «я поруч» працюють краще за будь-які пояснення.

Чого краще не казати: «він тепер у кращому світі», «Бог забрав найкращого», «усе на краще». Для людини зі свіжою втратою це звучить як прохання перестати горювати.

Якщо спитають прямо, у що ви вірите, — відповідайте коротко й не розвивайте. Похорон не місце для розмови про те, хто має рацію.

Цитати з Біблії наведено за перекладом Івана Огієнка.