«Чи справді ми ділимося Євангелієм, чи просто збираємо низько висячі плоди»

Колонку опублікував Adventist Today наприкінці вересня. Авторка, служителька церкви, пише про звичну для адвентистів модель євангелізації: велика подія, запрошений спікер, за кілька тижнів — біблійні уроки для зацікавлених, а потім хрещення. Ця схема, за її словами, майже не змінилася з 1990-х і досі вважається взірцевою через масштабну кампанію Net ʼ98 з проповідником Дуайтом Нельсоном. Головне питання, яке вона ставить: чи справді ця й подібні до неї форми служіння (заклики до молитви, пропозиції біблійних уроків) досягають людей, які взагалі не знайомі з християнством, чи здебільшого тих, хто й так уже прихильний до церкви або належить до іншої деномінації.

Авторка спирається на Шкалу Енгела — модель 1975 року, за якою навернення проходить через кілька стадій обізнаності про Бога, а не відбувається за один крок. Звідси і її сумнів: чи не орієнтована наша євангелізація саме на тих, кому залишився один крок, а не на тих, хто ще на самому початку шляху.

Ці ж запитання регулярно звучать і в українських громадах, коли йдеться про підсумки табірних зборів, місіонерських тижнів чи роздачі літератури: скільки з тих, хто прийшов на біблійні уроки, справді почули про Бога вперше, а скільки просто зробили ще один крок у знайомій системі координат. Авторка не пропонує відмовитися від масових кампаній, але закликає рахувати успіх не тільки хрещеннями, а й малопомітними кроками — добрим словом, підтримкою, чесною відповіддю на питання про віру.